Це лише початок

Шок від того що сталося потроху відпускає... В це й досі відмовляєшся вірити, але вже принаймні здатен мислити більш-менш логічно.

Нація відбулася... Ми ще не здатні осягнути це повністю і зрозуміти. Ми ще не до кінця розуміємо куди це нас приведе... Але точно і безсумнівно можна сказати, що сьогодні ми живемо і іншій країні і вороття не буде. Пройде час, пройде ейфорія. Прийде розуміння, що головне в країні навіть не хто на посаді.

Якщо ми зараз обмежимося тим, що поставимо на посади в тому числі нових людей, які на наш сьогоденний погляд є ідеальними - ми повторимо помилку 2004 року. Влада псує навіть найкращих людей - нам потрібно звикати контролювати і редагувати владу кожного дня. Звісно, що ми не зробимо це за рік і за два... Нажаль, Майдан це лише частина суспільства - елітарна, хоробра, але лише частина. Дух Майдану буде просуватися у всі куточки країни і захоплювати серця і мізки людей - але на це потрібен час.

Ми маємо бути до цього готові - парламент не зміниться на нові обличчя відразу... після нових виборів у парламенті будуть старі обличчя (бо є багато людей, які все ще за них проголосують), будуть нові обличчя, які виявляться не кращі за старі, будуть нові обличчя, які виправдають довіру... до влади не їдуть найкращі - найкращим не потрібна влада.

Ми матимемо нову країну, але жодний добрий дядя політик, чи громадський діяч нам її не подарує - тільки ми самі зможемо її побудувати. Навчаючи: не брати хабарі; не продавати голос; не порушувати закон, навіть якщо за це нічого не буде. Поширюючи дух Майдану, коли всі за кожного і кожен за всіх, коли нічого не шкода для Брата, коли не страшно (Що нам керманич ЖКХ після гранат?)
Країну будують люди... ми маємо повертаючись додому навчити їх жити по новому... і тоді новий Янукович ніколи не з'явиться.

Ми мусимо побудувати нову країну - ми зобов'язані цим нашим дітям.
Ми винні це тим, хто віддав життя за нову країну. Можна прогавити пісні 2004го... Не можна забути життя віддані 2014...
За нову Україну сплачено страшну ціну.

Слава Героям!
Навіки Слава!

Параноя і конфіденційність

У доволі короткий проміжок часу сталося два скандали щодо несанкціонованого доступу до конфіденційної інформації.

З одного боку це повідомлення товаріща Сноудена, щодо глобальної системи стеження PRISM, щодо вельми можливої компрометації алгоритмів сімейства RSA. Що загалом епохально-страшна річ, тому що це наражає на небезпеку все - починаючи від захищених веб-сторінок до цифрових підписів у банківській сфері.

З другого боку - виток інформації про повний бардак і свинство, які кояться навколо державних електронних реєстрів. Що, на відміну попереднього абзацу великого здивування і несподіванки не викликало, хоча дещо шокувало.

Ці дві події наштовхнули на роздуми в чому полягає бажання конфіденційності і що потрібно захищати.

Для себе я розділив конфіденційність на дві: особиста і майнова.

Особиста - це коли мені бридко, що якийсь агент ЦРУ буде читати як саме я пропонував Маші з третього під'їзду піти на свіданку, років з десять тому і чому Маша вважала, що нашо кудись ходити, якщо цілуватися можна просто у бесідці напроти п'ятого. Втім... ну читають же співробітники пошти мої конверти з Сільпо - ну мабуть їм цікаво, що ми жерли і на яку сумму у минулому кварталі)

Майнова - це коли данні, що можуть бути переглянуті сторонньою особою можуть бути використані з метою крадіжки моїх грошей, замовлень, розробок... чи з метою перешкоджання і тиску на мій "бізнес"))

А ще я спіймав себе на тому, що банківські рахунки, ключові інтернет-шопи, домени і інше в мене зав'язані на іноземні, а точніше, здебільшого американські емайл-служби... Чи розумів я, що ця інформація може проглядатися і моніторитися, і цей запис у ЖЖ, і у фейсбуці? Загалом - розумів, звісно без технічних подробиць але в принципі - так.

Чому?... Тому що заздрісні, з совєцькою мораллю люди, які знаходяться поруч лякають мене значно більше, ніж капіталісти за океаном.

Я маю впевненість на 99.9%, що агент ЦРУ, який читає мою пошту не використає технічні можливості, щоб похазяйнувати у моєму банківському рахунку. І запатентує на своє ім'я написану мною програму, чиї похідні коди я надсилав з пів-року тому. Просто через повагу до приватної власності, яку вони всмоктують з молоком. Просто через те, що я зможу щось довести в суді. Нє ну, і звісно тому, що вони далеко))

І якщо мій ЖЖ читає той самий агент, що і пошту десять років тому - повідомляю - на свіданку ми сходили кльово. А чи цілується Машка на другій свіданці, і якщо так - то наскільки гарно - вибачте то конфіденційно ;)

ТВі

Коли мене вчили писати матеріали, то казали, що потрібно докопуватися до суті. Тому що факти можна фальсифікувати (хоча це і складно, і кінець кінцем все одно стає відомим) – але можна. Суть фальсифікувати нереально.

Суть полягає в тому, що канал ТВі спровокували до зміни очільної структури, при чому варіантів було більше ніж один і вони були полярними. Думаю ця теза не викликатиме суперечки?
І для подальшого розбору варто зрозуміти одне – до якої сили належить новий кінцевий власник каналу. За суттю. До механізмів повернемося через абзац.

Маю впевненість, що не владі, і не силам наближеним до східного сусіда:
- немає голосної негативної реакції від опозиційних сил. Прохання надати факти ну ніяк не може бути негативною реакцією;
- немає негативної реакції з боку заходу, і політичного заходу;
- наявна негативна реакція з боку сходу;
- наявне нацьковування з середини країни причому масове і синхронне;
Всі чудово розумієте, якби канал пішов до рук влади – про це вже було б сказано. Голосно і відкрито, навіть політичними силами, навіть у рамках самопіару. Особисто я не бачив відкритих тез «що канал віддали владі», а тільки теревені «що владу на каналі змінено не демократично».

Щодо методів. Маємо два головних питання: Навіщо були потрібні спортивні хлопчики? Чи було все гаразд з паперами?

Хлопчики. Як людина, яка спостерігала за спробами вивести компанію з під рейдерського захвату стверджую – хлопчики потрібні навіть законному власнику. Тому що, якщо у компанії не буде хлопчиків «старого власника», то будуть хлопчики «нового» - на 99,9%. Не пускати на робочі місця керівництво, які підозрюється у зливанні компанії – теж правильно. Але цього мало. Лояльні до колишнього директора співробітники (з її ключами, саму директорку на роботу не пустили) винесли оригінали документів, та печатку. Поки це було з’ясовано та юридично заблоковано - пройшла доба, за цю добу колишній директор зробила кілька «потрібних» договорів і зрештою за боргами за цими договорами судами компанію такі відібрали.

Довіреність. Скоріш за все – вона є. Довіреність видана не в Україні. Про це є записи там де її видали. Довіреність зареєстрована в МІД та консульстві, або має апостиль і про це теж є відмітка у базах даних і документах (інакше б її не можна було б використовувати в інстанціях в Україні. Для БВІ здається таки апостиль). До речі, про довіреність цілком може бути запис у навіть службі, яка її доставляла, тому що такі документи зазвичай декларують та страхують при пересиланні. Надсилання документів міжнародною поштою – звичайна справа (… ну не їздити ж за кожним папірцем за кордон).

І з огляду методологій - пан Кагаловський має не робити голослівні заяви – а подавати в суд – на отримання свого права власності. Причому не в український суд, а в британський - значно більш прозорий та неупередженний. А він цього не робить.

Мабуть на ньому завершимо.
Можна ще багато додати, про життєвий шлях Шевченка і Княжицького, на якому якось не дуже спостерігали троянди та любов з боку влади і капітала.
Про пані Катеринчук. У біографії якої іноді здалека зблискує прізвище Балога. І яка не дивлячись на західноукраїнське походження дозволяє собі на прес-конференції розмовляти дешевою російською. І запрошує на роботу товарища Шєрємєта.
Про те що Альтман схожий на акулу бізнеса, а Кагалоський на старенького бухгалтера.
Про те, що цензура – це коли не випускають в ефір лише Наєма, а коли не випускать всіх, це означає лише, що ЗМІ не працює.
Але це вже лірика.

Бажаю всім мудрості )